Про вівтарну дружину

image

«Співучасть у церковному богослужінні – це найголовніше джерело надприродного життя. Зв’язок, що лучить душу з Церквою, а через неї з Христом, проявляється найбільше у співучасті людини в церковних богослужіннях, а участь у них найбільше спричиняється до розвитку надприродного життя…» (Митр. Андрей Шептицький).

Часто маємо можливість бачити як різні хлопці служать у храмі, зокрема в часі св. Літургії, у яскравому різноколірному одязі (дальматиках), допомагаючи у свій спосіб її проведенню в обрядовому плані. Хто вони такі насправді? Яка головна мета їхньої діяльності у вільний від уроків, домашніх справ час?

Вівтарна Дружина (ВД) є молодіжною християнською спільнотою, котра має на меті плекати в собі правдиву побожність, любов до Господа нашого Ісуса Христа та Його святої Церкви, а також допомогти молодій людині віднайти своє покликання та місце у житті.

image

Вівтарник:

  • любить Бога і для Його прослави взірцево виконує свої обов’язки.
  • служить Христові в людях.
  • перемагає свої вади і працює над виробленням свого характеру.
  • розвиває в собі Боже життя.
  • пізнає Літургію і нею живе.
  • несе всюди правдиву радість.
  • переживає Бога у пригоді.
  • здобуває приятелів для Христа у праці і під час гри.
  • пильний і сумлінний у навчанні та праці.
  • молиться за Батьківщину і служить їй ретельною працею.

Заповіді вівтарника:

  1. Вівтарник служить Богові та Батьківщині, взірцево виконуючи свої обов’язки.
  2. Відзначається послухом щодо родини, священика, провідника та тих, що головують, а під час Літургії — старшого, який був призначений для цього провідником чи священиком.
  3. Виконує служіння Христові у ближніх. Своєю поставою всюди приносить мир із радістю.
  4. Працює над своїм характером і чуває над чистотою власного серця.
  5. Через свою пильність та сумлінність стає добрим прикладом для всіх.
  6. Відзначається у чистоті мови, уникаючи сварок та суперечок.
  7. Подолує погані звички.
  8. Розвиває в собі Боже життя через молитву, реколекції (духовні науки), спільні подорожі тощо.
  9. У кожному вівтарникові бачить свого брата.
  10. Шанує природу і теж все, що його оточує, добачаючи в тому Божий дар.

Про Святого Домініка Савіо

image Домінік Савіо (1842-1857) був італійським хлопцем, учнем отця Івана Боско. Він навчався на священника, але захворів і помер у віці 14 років. Він був відомий своєю побожністю та відданістю католицькій Церкві, і був канонізований як святий Папою Пієм XII у 1954 році.

«Тут, на землі, святість полягає в тому, щоб постійно бути радісним і вірно виконувати наші обов’язки», - так писав хлопець у одному листі до друга. А Папа Пій ІХ говорив про нього: «…малий, але з великим гігантом духа».

Мова йде про святого Домініка Савіо. Він народився в П’ємонті 1842 р. Його батьки виховували у великій пошані до релігії. Змалку, а якщо бути точнішим, з п’яти років, святий Домінік почав прислуговувати на Святій Літургії. Згодом він познайомився з отцем Іваном Боском і навчався в ораторію. А потім, через хворобу, у віці чотирнадцяти років змушений був покинути його. Останні дні свого життя провів у дома.

Своїм життям, своєю простотою і добротою він довів, що чесність і християнська ревність, побудована на євангельських засадах, може бути дорогою до яскравої святості в буденному житті.

Святий Домінік Савіо — це приклад прихованої святості. Цей тихий, непомітний приклад прокладає нам шлях, який можна наслідувати. Він повністю віддав себе служінню своїм братам і прожив звичайне учнівське життя надзвичайним чином. Регулярне відвідування Святої Меси й прийняття Причастя, часті сповіді, щоденні приховані жертви й мовчазне співстраждання з Богом — це ті речі, які зробили Домініка Савіо святим. Це те, що зробить великими святими та нас, якщо ми будемо робити це добре і наполегливо.

Джерела:
Вівтарна Дружина
100 фактів про Церкву. Святий Домінік Савіо: «Краще вмерти, ніж згрішити»